Для мам і тат про життя малят
Як регулювати взаємини між дітьми
Чому братики й сестрички, які дуже люблять одне одного, нерідко конфліктують, обзиваються, б’ються, псують іграшки та скаржаться одне на одного? Тому, що саме в такий спосіб вони ділять батьківську любов і увагу, загальну територію. А ще в таких домашніх умовах вони тренуються будувати взаємини зі світом, і родина виявляється моделлю, на якій можна спробувати поводитися по-різному. Є кілька розумних принципів, яких слід дотримувати, якщо ви хочете, щоб взаємини між вашими дітьми були гармонійними.
Якщо у вашій родині не одна дитина, а двоє, троє… Загалом, якщо у вас більше ніж одна дитина, то вам напевно доводиться досить часто мирити їх, допомагати з’ясовувати взаємини, а іноді й рознімати бійки. Особливо актуальними постають такі проблеми на канікулах. Адже в цей час у дітей з’являється більше спільних справ, вони частіше перебувають на одній території, тому частіше сваряться і не завжди розуміють одне одного. Саме тут допомогти мають мудрі, тактовні дорослі. Чого в таких випадках робити не рекомендовано?
- Утручатися в дитячі взаємини і нав’язувати свої правила.
- Приставати на сторону одного з малюків, навіть якщо він менший.
- Грубо поводитися з дітьми.
- Уважати, що дитячі проблеми — це дурниця й дріб’язок.
- Відправляти дітей у різні кути для покарання й не намагатися з’ясувати причини сварки.
- «Роздмухувати» проблему, якщо в дітей виникла дрібна сварка.
У кожної дитини вдома повинна бути своя територія.
Нехай це буде навіть не окрема кімната, а частина кімнати. Дорослі мають облаштувати все так, щоб кожен з малюків розумів: це моє місце, воно є недоторканним, я можу тут робити все так, як мені подобається. Це дуже важливий аспект у вихованні дітей. Він допоможе вам прищеплювати дітям повагу одне до одного і водночас дасть можливість відпочивати одне від одного. Адже нерідко сварки виникають саме через те, що діти позбавлені можливості відпочити від змушеного спілкування.
Не розділяйте дітей за віковим принципом.
Ця поширена помилка батьків постійно надає меншій дитині рольопікуваної, захищеної. Натомість старшу дитину вважають агресором, кривдником. Хоча насправді нерідко ситуація є зворотною: саме малята можуть бути провокаторами, які починають конфлікт.
Дитяча сварка не привід для того, щоб карати дітей.
Це привід для того, щоб поговорити з малятами, з’ясувати, що їх тривожить, і навчити розв’язувати проблему самостійно.
Не заохочуйте ябеду.
Нерідко хтось із дітей починає скаржитися на кривдника. Як поводитися в подібній ситуації? Батькам важко не реагувати на таку поведінку, адже це ще й заклик до захисту. І мама з татом квапляться захистити… ябеду. Відмахнутися в такій ситуації також неправильно. Тому найбільш доречними можуть бути такі слова: «Я послухаю і тебе, і Сашка». У такий спосіб ви даєте зрозуміти дитині, що вам важлива її думка, але вам так само важлива й думка іншого.
Нам дуже хочеться бачити своїх дітей такими, які люблять одне одного, дружать, уміють домовлятися. Та як би ми не намагалися, скільки б не розмовляли з дітьми про любов і добре ставлення одне до одного, сварки між ними однаково виникатимуть. Так відбувається незалежно від різниці у віці між дітьми. Сваряться й ті, хто народився водночас, і діти-погодки, і діти, чия різниця у віці — десять років і навіть більше. Те саме стосується і різностатевих або одностатевих дітей. Побачити родину, у якій діти жили б абсолютно мирно, досить важко. Але слід зауважити: у родинах, у яких взаємини батьків побудовані на взаємоповазі одне до одного, діти сваряться значно рідше.
Отже, ви бачите, що ваші діти сваряться. Ваші дії?
Спочатку потрібно з’ясувати ситуацію, тобто спостерігати за тим, що відбувається між дітьми. Не факт, що потрібне ваше негайне втручання. Оскільки в педагогіці застосовують медичний принцип «Не нашкодь», намагайтеся стримати свій перший імпульс і дати дітям можливість домовитися самим.
Дорослий поспішає на допомогу. Але трапляються і такі ситуації, коли без допомоги дорослого дитячий конфлікт не розв’язати, а дитячі взаємини перетворюються на справжню війну між братами й сестрами. Тоді облишмо все і поспішаймо на допомогу. Але робитимемо це дуже делікатно.
Дотримуйте нейтралітету! Зрозуміли, що до чого? Тоді згадайте головний принцип регулювання дитячих сварок: немає сторони, на яку ви можете пристати. Хоча дуже хочеться захистити скривдженого, ви не маєте права приставати на його сторону, тому що ви батьки. Ваше завдання — відновити справедливість, показати, як слід правильно миритися, як необхідно домовлятися, а не як потрібно домагатися свого, ябедничати або давати здачі.
Обговорюймо ситуацію разом. Тепер настав час спільної розмови. Напевно в кожної сторони накопичилося чимало образ і питань. Дайте дітям можливість поговорити між собою. Ви самі виступатимете посередником у їхній розмові. Ставте запитання, пояснюйте, як потрібно вислуховувати співрозмовника, чому не можна перебивати. Це потребуватиме якогось часу, але справа того варта. Така розмова вбереже дітей від накопичення образ, навчить проявляти свої емоції й стримувати їх.
Робимо висновки. Чи потрібно дітям чути думку дорослого про ситуацію? Так, але це не має бути нав’язування вашої точки зору. Натомість запитайте в кожного з учасників конфлікту: «Як ти вважаєш, що тепер робитимемо?», «Як ти міг би вчинити інакше?», «Ти розумієш, чого хотів Сашко?», «Як можна було б домовитися?».
Чи потрібно миритися до кінця? Слід розуміти, що якщо конфлікт дуже гострий, то діти, можливо, і не готові помиритися відразу. Для остаточного примирення знадобиться час. Тому після розмови потрібно зробити паузу. Вона може тривати навіть не одну годину. Головне — не намагатися видавити з дітей горезвісне «вибач мене», адже у випадку образи й недорозуміння, крім роздратування, у дітей ці слова нічого іншого не викличуть.